Комерційна таємниця: захищаємося від вилучення

При цьому, бажаючи обмежити доступ до подібним до відомостей, компанії звичайно не виходять за рамки усних вказівок своїм співробітникам, установлення паролів на окремих офісних комп'ютерах, а в крайньому випадку - придбання сейфа для зберігання документів. Однак всіх цих мір виявляється недостатньо, коли мова заходить про контрольні заходи, проведених різними державними органами відносно організації: при наявності відповідних підстав комп'ютери ними можуть бути вилучені, сейфи розкриті, а паролі - розшифровані. У результаті організація виявляється незахищеної перед особою перевірок з боку різних контролюючих структур (податкові органи, органи МВС і прокуратури й т.п.)
Про те, чи існують правові механізми для захисту комерційної інформації від вилучення контролюючими органами, і піде мова в нашому сьогоднішнім розсиланні.
Для особливої інформації - особливий режим...
Можливість легальними способами захистити комерційну інформацію від розголошення з'явилася в російському законодавстві вже давно. Так, відповідно до логіки глави 75 ГК РФ кожна організація вправі обмежити доступ до інформації, пов'язаної з її підприємницькою діяльністю, а також установити у відношенні її режим комерційної таємниці, і тоді в цієї організації виникне виключне право на використання відповідних відомостей, тобто, виключне право на секрет виробництва (ноу-хау).
Але яка конкретно інформація може бути захищена за допомогою режиму комерційної таємниці?! Відповідь на це питання втримується у Федеральному законі від 29 липня 2004 р. № 98-ФЗ «Про комерційну таємницю» (далі - Закон про комерційну таємницю), відповідно до якого режим комерційної таємниці може бути розповсюджений на будь-які відомості, які мають дійсну або потенційну комерційну цінність у чинність їхньої невідомості третім особам. До їхнього числа може бути віднесена інформація будь-якого характеру, у тому числі результати інтелектуальної діяльності в науково-технічній сфері, відомості про способи здійснення професійної діяльності - наприклад, зміст угод з контрагентами, результати досліджень ринку, звіти співробітників, зміст ділової переписки й т.д. Виключення становлять відомості, що втримуються в установчих документах, чисельність і склад працівників, заборгованість по виплаті заробітної плати й деякі інші відомості.
Головне завдання, що досягається після встановлення організацією режиму комерційної таємниці, укладається в тім, що із цього моменту конфіденційність відомостей, що підпадають під дію цього режиму, охороняється законом, також як й інтереси організації, пов'язані з нерозголошенням цих відомостей (у т.ч. через необґрунтоване вилучення з боку контролюючих органів, доведення до відомості контрагентів і т.п.). Адже згідно п. 1 ст. 14 Закону про комерційну таємницю особи, що необґрунтовано одержали доступ до інформації, що становить комерційну таємницю, можуть понести за це дисциплінарну, цивільно-правову, матеріальну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Давайте розберемося: чи можуть державні органи на законних підставах одержати при проведенні контрольних заходів доступ до інформації, що становить комерційну таємницю.
Від чого захистить комерційна таємниця?
Загальне правило, що регламентує порядок надання державним органам інформації, що становить комерційну таємницю, закріплене в ст. 6 Закону про комерційну таємницю. З одного боку, у ній говориться, що на мотивовану вимогу державного органа про надання інформації, що становить комерційну таємницю, власник цієї інформації надає її на безоплатній основі. Разом з тим, законом також передбачена можливість власника конфіденційної інформації відмовитися від її подання. У випадку такої відмови відповідний державний орган вправі зажадати необхідну йому інформацію тільки в судовому порядку.
Іншими словами, якщо організація порахує, що витребування в неї «засекреченої» інформації може нашкодити її інтересам (наприклад, через підвищення ризику її витоку), вона може відмовитися від її надання адміністративному органу. І тоді насильницьке вилучення відповідної інформації без санкції суду буде незаконним і стане основою для залучення винних осіб до відповідальності.
Наприклад, інформацію, складову комерційну таємницю, не вправі вилучати правоохоронні органи - для її одержання їм необхідно буде звернутися за санкцією суду, що і повинен буде прийняти рішення про обґрунтованості такого вилучення. При цьому навіть якщо силовики здійснять насильницьке вилучення тієї або іншої інформації в платника податків у порушення закону, згодом вони однаково не зможуть використати неї як докази, оскільки такі докази будуть уважатися отриманими з порушенням закону.
Однак із загального правила є одне образливе виключення, що стосується вилучення в платника податків інформації податковими органами. Справа в тому, що діюче російське законодавство не перешкоджає налоговикам здійснювати виїмку документів і предметів у порядку ст. 94 НК РФ, навіть якщо на них зафіксована інформація, складова комерційну таємницю, і для цього їм не треба одержувати спеціальну санкцію суду. Передумови для виникнення в податкових органів особливого статусу при роботі з «засекреченою» інформацією полягають у наступному.
Так, у податковому законодавстві передбачений спеціальний інститут, спрямований на захист конфіденційності інформації про платників податків - інститут податкової таємниці. Згідно ст. 102 НК РФ податкову таємницю становлять будь-які отримані податковим органом відомості про платника податків (за деякими виключеннями). Всі ці відомості мають спеціальний режим зберігання й доступу й не підлягають розголошенню, у противному випадку винних осіб можна притягти до відповідальності. Це повною мірою забезпечує дотримання інтересів особи, що перевіряє, по збереженню конфіденційності отриманої податковими органами інформації.
Разом з тим, виїмка документів і предметів податковими органами провадиться тільки на підставі мотивованої постанови, причому винятково у випадку непредставлення викликаних документів або при наявності реальної погрози знищення, приховання, зміни або заміни цих документів. Довести необхідність добутку виїмки при відсутності зазначених вище обставин досить важко, тому податковим органам простіше залучити для проведення виїмки предметів міліціонерів, для яких подібних обмежень немає. Тим більше, що при проведенні виїзних податкових перевірок до складу перевіряючих часто включаються представники МВС Росії, які беруть активну участь у ній, а при необхідності «сприяють» у вилученні предметів. Єдиною перешкодою для них може стати введення режиму комерційної таємниці.
Однак для цього необхідно потрудитися. Подивимося, у чому складається порядок впровадження режиму комерційної таємниці в організації.
Нюанси впровадження режиму комерційної таємниці
На ділі впровадження комерційної таємниці є досить трудомістким процесом і вимагає професійного підходу, оскільки дана процедура піддається ретельної законодавчої регламентації, і при недотриманні яких-небудь формальностей режим комерційної таємниці не буде вважатися встановленим, а відповідна інформація не одержить захисти. Щоб «режим таємності» почав діяти, необхідне виконання декількох обов'язкових умов, пов'язаних з обігом конфіденційної інформації. Їх найкраще закріпити в спеціально розробленому Положенні, що затверджується наказом генерального директора. Що ж це за умови?!
Насамперед, необхідно визначити перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю, виходячи з існуючих потреб. Наприклад, судячи з досвіду роботи Консалтингової групи «Экон-Профи», доцільно віднести до числа інформації, що становить комерційну таємницю, будь-які відомості про умови угод між організацією і її контрагентами, що втримуються в договорах, актах й інших супутніх документах, внутрішні звіти про пророблену роботу, бухгалтерські довідки й т.п.
Зверніть увагу: при визначенні переліку інформації, що становить комерційну таємницю, не завжди обов'язково посилатися на видові ознаки відповідних відомостей - звичайно можна обмежитися їхніми загальними характеристиками: наприклад, зміст електронної переписки співробітників організації із представниками бізнесів-партнерів.
По-друге, до інформації, що становить комерційну таємницю, необхідно обмежити доступ. Виконання даної умови досягається за рахунок введення спеціальних правил зберігання матеріальних носіїв інформації, що становить комерційну таємницю (наприклад, документи - у сейфі, жорсткі диски ЕОМ - у загальнодоступних місцях, але за умови встановлення пароля), а також за рахунок наділення працівників організації повноваженнями по роботі з такою інформацією. При цьому питання про повноваження працівників можна вирішити двома шляхами: або наділяти кожного конкретного співробітника певними правами й обов'язками по роботі з конфіденційною інформацією, або в загальному виді обмовити обмеження, що вводять для окремих категорій співробітників у зв'язку із введенням в організації режиму комерційної таємниці. Не слід також забувати, що в трудові договори з відповідальними співробітниками варто внести доповнення про обов'язок по дотриманню діючі в організації режиму комерційної таємниці (у цьому випадку простіше буде домогтися виконання встановлених правил, а при необхідності - залучити працівника до дисциплінарної або матеріальної відповідальності).
По-третє, власник конфіденційної інформації зобов'язаний вести облік осіб, яким вона надається або передається. У нашій практиці ведення подібного обліку звичайно досягається шляхом затвердження відповідних відомостей (табелів), обов'язку по веденню яких покладають на конкретних співробітників організації.
Четвертою обов'язковою умовою схоронності комерційної інформації є встановлення обмежень на використання такої інформації працівниками на підставі трудових договорів і контрагентами на підставі цивільно-правових договорів. Іншими словами, працівники й контрагенти, у випадку одержання доступу до такої інформації повинні бути сповіщені про статус даних відомостей, про порядок й умови їхнього використання.
Нарешті, по-п'яте, власник інформації повинен забезпечити нанесення на матеріальні носії (документи, комп'ютери й т.д.), що містять інформацію, складову комерційну таємницю, грифа «Комерційна таємниця» із вказівкою на повне найменування організації й місце її знаходження (для нанесення грифів краще замовити ненабірний штамп у спеціалізованій організації). Незважаючи на гадану формальність даної вимоги, його дотримання також обов'язково, оскільки сам факт відсутності грифа на матеріальних носіях є достатньою підставою для визнання режиму комерційної таємниці невстановленим. У той же час призначення грифа цілком ясно: він сигналізує стороннім особам про особливий статус інформації, зафіксованої на конкретному матеріальному носії.
Тільки при реалізації всіх перерахованих вище мір режим комерційної таємниці буде вважатися встановленим, і в організації з'явиться можливість захищати інформацію від розголошення. Ще раз відзначимо: дотримати всіх тонкостей у цьому випадку непросто, тому якщо в платника податків існує реальна потреба в захисті конфіденційності інформації, довірити проведення відповідних процедур обов'язково потрібно фахівцям відповідного профілю.